Плазмова обробка – метод модифікації, який привернув значну увагу дослідників. Плазма — це іонізована суміш, що містить іони, електрони, вільні радикали та збуджені молекули й атоми, яка взаємодіє з поверхнею волокна, утворюючи високореакційноздатні речовини. Залежно від властивостей газу, що використовується, можуть утворюватися вільні радикали, іони та метастабільні речовини, що ініціює абляцію, перехресне{2}}зшивання або реакції окислення. Типові гази, які використовуються для створення плазми, включають повітря, O2, NH3, N2 і Ar.
Під час процесу плазмової обробки плазма травить і змінює морфологію поверхні волокна, тим самим збільшуючи його шорсткість. Окислення генерує кисень-, що містить активні функціональні групи, підвищуючи активність поверхні волокна. Це посилює фізичну інтеркаляцію та хімічний зв’язок між волокном і полімером, зміцнюючи міжфазну адгезію. Використання м’якої плазми для обробки матеріалів має дві головні переваги: по-перше, її можна використовувати в будь-якій атмосфері, наприклад інертній, відновній або окислювальній; по-друге, реакція відбувається тільки на поверхні матеріалу і суттєво не змінює загальні властивості. Цей метод обробки простий в експлуатації, високоефективний, мінімально пошкоджує волокно і не потребує подальшої обробки. Однак він має часовий-природу; вуглецеві волокна, оброблені в плазмі, необхідно якнайшвидше з’єднати з полімерною матрицею.
